ПОРУ́ЧНИК

, а, ч.

Військове звання українських січових стрільців (1914–1919 рр.), ряду армій інших країн рангом вище від підпоручника, а також особа, яка має це звання.

Тепер з нею ходив молодий, витончений поручник

(Я. Качура)

;

Пам'ятаю, був у мадярів поручник з Ясеня молодий такий, симпатичний

(М. Андрусяк)

;

Повів

[капрал]

Швейка до канцелярії, де за столом, на якому були розкидані папери, сидів молодий, дуже розлючений поручник

(С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека)