ПЕЧА́ЛЬ
, і, ж.
1
. Те, що засмучує кого-небудь, завдає комусь горя, журби; сум, смуток.
Іноді така печаль Обступить душу, аж заплачу
(Т. Шевченко)
;– Чого ти топишся, дівча? Скажи: яка тобі печаль? Яка вчинилася причина? – І розридалася дівчина
(С. Руданський)
;Дитяча печаль – як ранкова роса. Вигляне сонечко – роса безслідно щезне
(М. Слабошпицький)
;Щось встигло помінятися в Гоці. Легка печаль торкнулась її губ
(Любко Дереш)
.2
. розм.
Те саме, що кло́піт.
[
Геннадій
:]
Ні, тільки до моря їдьте, тільки до моря. Там же така благодать! І водичка, і сонечко, і... ніякої тобі печалі...(З. Мороз)
;Насправді до лісового хижака Вовкові нема печалі
(А. Кокотюха)
;В сад свій вийшла я надвечір. На уквітчаному галі Із жінками сіла вкупі, щоб гуляти без печалі
(М. Бажан, пер. з тв. Ш. Руставелі)
.