ОТО́

, част., розм.

вказ.

Уживається при вказуванні на кого-, що-небудь (іноді супроводжується вказівним жестом); ось то

І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно! І був вечір, і був ранок, день шостий

(Біблія. Пер. І. Огієнка)

;

– Йосипе! – одказав старий .. – Дивися: ото Бог...

(Панас Мирний)

;

Перехопивши серйозний погляд дочки, Яцуба з гордістю вказує капітанові на неї: – Ото моя медалістка і по навчанню перша, і квіти вирощує .. Ще й на інструменті грає!

(О. Гончар)

;

Уживається при вказуванні на те, про що щойно йшла мова або про що відомо співрозмовникові

– Невже ото все неправда, що розказував дядько Филін? То це я тільки дурно настрахалась? – сказала Настя

(І. Нечуй-Левицький)

;

По паузі сказала

[Христя]

стиха: – Сьогодні Зінька така сумна була. Питала мене, чи правда, що ото балакають?

(А. Головко)

;

Галя встигла помітити, що камінці світилися не всі разом, а якось .. хвилями, як ото хвилями хилиться долу од вітру висока стигла пшениця в полі

(В. Владко)

вказ.

Уживається при підбитті підсумку сказаного

Рано вставати, цілий день працювати тяжко на спеці, у поросі, моритися голодом на пісній страві та лягати натомленому без вечері .. – ото мужицька доля

(М. Коцюбинський)

;

– Кепський то буде старшина, Йоно, коли він хоч цвях розбазарить .. Я кину, та п'ятий, та десятий – ото вже й ешелон маєш!

(О. Гончар)

вказ.

Уживається в розповідях, описах для їх пожвавлення, надання безпосередності викладу, при вказуванні на повторюваність дії і т. ін

В одного багатого було два наймити. Роблять ото вони, як воли, а їсти – хліб сухий та вода

(з переказу)

;

Стало вечоріти. Вернувсь ото Петро Шраменко

(П. Куліш)

;

Ото сяде Демко в свято під хатою та й почне думати, як то йому з недолі вибитися

(Б. Грінченко)

;

Уже ото й перші півні проспівали були, а він усе не спав

(А. Головко)

;

– Давно вже я хотіла мати таку милу маленьку дівчинку! – сказала бабуся. – Ото побачиш, як добре ми заживемо з тобою

(О. Іваненко, пер. з тв. Г.-К. Андерсена)

;

[

Маленький чернець

Коли вночі ото лежиш без сну, завжди тебе гризуть всякі думки

(В. Стус, пер. з тв. Б. Брехта)

;

у сполуч. зі сл.

раз

Уживається в знач.

якось

Раз ото, сновиґаючи, стрів він заплакану Параску. Її пишна врода.., її велика журба його зразу уразили

(Панас Мирний)

;

Ото раз надвечір нудився я

(І. Нечуй-Левицький)

;

Ото раз так із туги сиділа вона вечором та й взялася вишивати

(Ю. Винничук)

вказ.

Уживається з дієсловами наказового способу при спонуканні, заохоченні до чого-небудь, при висловленні поради, перестороги і т. ін.

– Ото, Рябку, шануйся, Добра своїх панів, як ока, стережи

(П. Гулак-Артемовський)

;

– Так вам і слід, дурним: Ото з дурлигою не знайтесь І у Ведмедика не грайтесь!

(Л. Глібов)

;

Так ото слухай, скінчу вже в двох словах: По оглядинах царського двірка подались ми назад у монастир

(М. Коцюбинський)

;

– Ото кидай, Давиде, цю дурну забавку та й мети до нічліжан

(М. Стельмах)

;

– Жаби різні бувають .. Є й такі, що вибирають високі дупла. І кричать вони по-пташиному. Ото знай: завтра дощ буде

(М. Руденко)

підсил.

Уживається у сполученні з прислівниками часу, місця, причини, способу дії і т. ін. для їх уточнення, підсилення тощо

Так ото однії

[однієї]

осені, ще не гаразд листя опало, як упав сніг

(Панас Мирний)

;

Написала ото тільки Лілі листа, та й то жалую

(Леся Українка)

;

Так ото хотілося блукати, Серце так стискалося мені, Як від хати бризнули до хати Вечора осіннього вогні!

(М. Рильський)

;

Петро тільки ото вранці коня вивів на пашу

(В. Лис)

;

Уживається в сполученні з займенниками для їх підсилення, уточнення

Шпаки – це імітатори веселі, То іволга у пісні їх дзвенить, То хлопчик, друзів кличучи, свистить, То соловейко розсипає трелі, То колесо немазане скрипить. Такі ото сусіди наші втішні

(М. Рильський)

;

Андрій зрозумів, що ті варвари, які ото сидять біля карт і які часом так демонстративно прелюто лаються, під тією всією лайкою, під тим усім брудом нестерпним мають свою душу

(І. Багряний)

підсил.

Уживається у вигукових реченнях для підсилення їх емоційного забарвлення

Ото дурний! А ще й битий!

(Т. Шевченко)

;

– Ото мені біда! Нехай би собі гнівались

(Леся Українка)

;

Особливо дужче всіх вигукував здоровий і товстий козарлюга.., взявшись обома руками в боки: – Ото так штука! Ха-ха-ха!

(Д. Білий)

у знач. виг.

Уживається при вираженні подиву, невдоволення, досади і т. ін

– Ото, яка недотика! Не та рано встала, Що до світа упилася... А та, що й проспалась!

(Т. Шевченко)

;

– Ще – чого доброго – коли-небудь уночі прийде

[Чіпка]

та й заріже за жито! – Ото, хай Бог милує! – похопився Грицько

(Панас Мирний)

;

– Тільки ти – обережненько. Може, як-небудь прохідними дворами. – Ото! Буду ще я по кучугурах лазити!

(А. Головко)

○

(1)

Ото́ ж то,

виг.

–

служить для підсилення, підкреслення наступної думки, що є підсумком попереднього висловлювання

– Не варт, їй-богу, жить на світі! – То йди топись! – А жінка? Діти? – Ото ж то, бачиш, не бреши

(Т. Шевченко)

;

– Скільки піхоти, гармат?.. – Ото ж то й лихо, що ми не знаємо, – зітхнувши, сказав командир першого батальйону

(Б. Антоненко-Давидович)

◇

(2)

Ото́ (оце́, от і т. ін.) ще,

несхв.

–

уживається для вираження осуду чиїх-небудь дій, учинків, докору комусь

[

Клієнт

А що? Він присягнув?

[

Римлянин у далматиці

Ні, відступився і руки заложив. Ото ще дурість!

(Леся Українка)

;

Чи захоче Тоня із ним дружити?.. Адже їй одне задоволення – крутити голови хлопцям, про неї навіть самі дівчата кажуть: “Оце ще наш вихор!”

(О. Гончар)

;

– Ото ще вар'ят, – бубонiв дiд, – украв пiвня, а мене замкнув, щоб не побiг i не вiдняв крадене...

(Є. Гуцало)

;

– Та перестань вже зирити в це бісове дзеркало! .. Ото ще франт, все чепуриться й чепуриться!

(О. Авраменко, В. Авраменко)