НАЗВА́ТИ

див.

назива́ти

НАЗИВА́ТИ

, а́ю, а́єш, недок., НАЗВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., кого, що.

перев. док.

Давати кому-, чому-небудь назву, ім'я і т. ін.

Любяч – так здавна називали люди полянського племені городище роду Воїнів над Дніпром

(С. Скляренко)

;

Громадою при долині Його поховали І долину і криницю На пам'ять назвали Москалевою

(Т. Шевченко)

;

Сьогодні скінчив невелику річ для “Вісника”, назвав її “Іпtеrmеzzо”

(М. Коцюбинський)

;

– Назвіть мого внука Павлом

(О. Довженко)

;

– Що ж ти кожному стрiчному пояснюватимеш, на чию честь ти так свою дитину назвав? На честь дiда чи баби? Не смiши людей...

(О. Чорногуз)

;

Давати прізвисько, кличку кому-небудь або обзивати когось

– Називає вона моїх лобурями... а у неї нестеменний лобур! – і дивиться усе спідлоба

(Панас Мирний)

;

Ще в школі був у нас учитель, ми його називали Колба, мабуть, тому, що голова його, лиса, лобата, на шиї тоненькій, справді нагадувала нам колбу

(О. Гончар)

;

Зараз-таки назвала мене жінка кримінальником: через те, що обстрижений

(Л. Мартович)

;

Звати, іменувати кого-, що-небудь

За що вони тепер мене В палатах вітають, Царівною називають, Очей не спускають З мого цвіту?

(Т. Шевченко)

;

Данило жодного разу не називав себе королем і всім наказав, щоб не вживали цього слова

(А. Хижняк)

;

Благолєпов пише духовні вірші про Сергія Радонезького, дихає за йогівськими системами і називає себе учнем Реріха

(Ю. Андрухович)

;

– Сідайте, будьте ласкаві! – сказала Любка і хотіла назвать Джерю татом

(І. Нечуй-Левицький)

Визначати, характеризувати кого-, що-небудь якимсь словом, позначенням і т. ін., виявляючи своє ставлення

Зять називав тестя божевільним та казав, що він запродав душу нечистій силі

(М. Коцюбинський)

;

[

Костомаров

Кажи – чим закінчилось?

[

Мордовець

Чим же? Гарним (Самозадоволено). Батьком, заступником покривджених мене тепер вже називають

(П. Тичина)

;

Переселенцями Ганька називає кілька сімей, які за останні роки перебралися з міста в село, купили собі порожню хату

(Г. Тарасюк)

;

[

Гарасим

Ну, навряд назвав би я того добрим чоловіком, хто б мені очі повиймав

(Панас Мирний)

;

Вусатий міліціонер назвав його злодюжкою вголос, і довкола них відразу зібрався гурт цікавих

(А. Кокотюха)

;

Розцінювати яким-небудь чином

– Їздових стереже! Коней їм годує! А вони

[їздові]

собі сплять сном праведників... Ну, як це назвати, Хаєцький?

(О. Гончар)

Вимовляти назву, ім'я кого-, чого-небудь

Листоноша роздає листи, називаючи прізвища

(А. Головко)

;

На дверях знову появилася гарненька секретарка і тихим, іменно секретарським голосом .. назвала прізвище: Хомутенко

(Григорій Тютюнник)

;

Коли головуючий назвав Федора Голованя, він спершу навіть не повірив, що це стосується його

(Д. Ткач)

;

– Ах, Дороше-енко... – повторив юний цар, і ніхто не міг збагнути, схвально він назвав прізвище малоросійського гетьмана чи осудливо

(В. Чемерис)

;

Повідомляти, сповіщати кому-небудь, доводити до відома

Я ніколи не називав свого прізвища, коли не знав точно, нащо про нього питають

(Л. Смілянський)

;

Позаписував їх ймення й прізвища. Микола назвав себе Іваном Гриценком. Кавун назвав себе Панасенком

(І. Нечуй-Левицький)

;

Визначати, призначати (ціну, плату)

І хоч не такі вже великі гроші за щастя назвав агент, але чимало строкарів не могли стягнутися на них, навіть продавши до цурки все своє майно

(М. Стельмах)

;

– А скільки коштує ця річ? – запитав молодик. Хазяйка назвала ціну

(І. Роздобудько)

тільки док., розм.

Скли́кати, запросити кого-небудь у якійсь кількості

Напекла блинців

[млинців],

назвала кравців, а кравець за блинець

[млинець]

та й побіг у танець

(Номис)

◇

(1)

Назива́ти / назва́ти ре́чі їх (ї́хніми, свої́ми, вла́сними і т. ін.) імена́ми

–

говорити про кого-, що-небудь прямо, відверто, недвозначно і т. ін., не добираючи делікатних слів чи висловів

Він саме оповідав тепер подробиці любовних своїх авантюр, називаючи речі їх іменами

(Г. Хоткевич)

;

– Це приміщення істотно відрізняється від вітальні люб'язного начальника поліцейської управи, – сказав Іван Іванович, мацаючи сірі кам'яні стіни. – Називай, тату, речі їхніми власними іменами. Просто – жандарм Куронума, – похмуро обізвався Володя

(О. Донченко)

;

– А я вважаю, що ви звичайнісінький мракобіс... – Ви ображаєте мене, молодий чоловіче! – Зовсім ні. Я називаю речі своїми іменами

(В. Речмедін)