КУЗИ́НА

, и, ж.

Жін. до кузе́н.

Чи ти стрічаєш там коли кузину?

(Леся Українка)

;

Братанич покійного батька вважає себе останнім спадкоємцем їх родового імені. Він прогуляв свій маєток .. і не без того, щоб він не чекав на спадок по своїй кузині, себто по Христині

(Б. Лепкий)

;

М-р Лейстон жестом покликав до себе нафарбовану імператорову кузину й увічливо запропонував їй розділити з ним вечерю

(М. Йогансен)

;

Дівчина мовби прислухалась до чогось. Не очутилась навіть, коли кузина шепотом позвала її на ім'я

(А. Головко)