КОБИ́ЛКА
, и, ж.
1
. Зменш.-пестл. до коби́ла 1
. Запряг
[запріг]
він миттю чортопхайку, Черкнув із неба, аж курить! І все кобилок поганяє(І. Котляревський)
;Юрко побачив білу гривасту кобилку, запряжену в кінні граблі з двома високими колесами
(О. Донченко)
;Вони вітали Манюню, бо де ще зустрінеш таку, ніби вилиту з міді, справну кобилку, що під червоним прапором і транспарантом тягнула дебелого екіпажа
(М. Вінграновський)
.2
. Рослиноїдна комаха родини саранових з видовженим тілом, короткими вусиками, двома парами крил
. В коробці торохтіла крильцями і лапками світло-жовта із загорілою спинкою і блідим пузцем марокська
[марокканська]
кобилка(Л. Первомайський)
.3
. Дерев'яна підставка під струни в скрипці, балалайці і т. ін.
На верхній деці вирізують два звукові отвори (голосники), іноді більше, і на ній же ставлять поріжки з вирізами (кобилки), які частину струн ділять навпіл
(з наук. літ.)
.4
. Грудна кістка в птахів
. Попав
[писар]
півкурятини [півкурки],
так її й рішив, а гусакову [гусячу]
кобилку з ногою мерщій у кишеню(Г. Квітка-Основ'яненко)
.5
. перен., вульг.
Пестл. до коби́ла 2.
Ота дiвуля з журналу “Америка” нахабно ловить мене своїми безсоромними очиськами. Ану, перестань! Не хочеш, кобилко iз штату Техас?
(В. Яворівський)
.