ЗГРУБІ́ЛИЙ
, а, е.
1
. Дієпр. акт. до згрубі́ти.
Він важко сідає біля столу й стомлено простягує по ньому руки з червоними, згрубілими від роботи пальцями
(В. Винниченко)
.2
. у знач. прикм.
Жорсткий, шершавий
. Забувши про свої образи, проводить
[Катерина]
долонями по його згрубілих руках(М. Руденко)
;Бачу наморені її руки – і з кожним роком тих ланцюжків під згрубілою шкірою все більше, вони покорявішали, почорнішали, наче понабрякали землею
(Є. Гуцало)
;//
Низький тоном (про голос)
.Говорить Григорій уже не співучим голосом, як раніш, а трохи згрубілим, постарілим баском
(Л. Смілянський)
.3
. Те саме, що гру́бий 6
. У більшості творів П. Гулака-Артемовського виразно відчувається вплив бурлескної “Енеїди” Котляревського, що, зокрема, виявляється в надмірному використанні побутової і згрубілої лексики
(з наук. літ.)
;Порівняно рідко Тарас Шевченко вдається до згрубілих слів
(із журн.)
.