ЗАКІ́НЧУВАТИ

, ую, уєш, рідко ЗАКІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАКІ́НЧИ́ТИ, кі́нчу́, кі́нчи́ш, док., що.

Доводити що-небудь до кінця, до завершення; кінчати

Весілля вже, бачте, закінчали

(Ганна Барвінок)

;

Тільки друга нічна зміна сторожі закінчувала свою варту, приходили сторожі денні

(С. Скляренко)

;

Хочу закінчити ще хоч одно оповідання

(М. Коцюбинський)

;

Коли закінчать співати, то хлопець, що стоїть перший в ряді, біжить і перестрибує через Купайла

[фігуру цього міфологічного персонажа]

(О. Воропай)

;

Завершувати або бути кінцем чогось

Мені здається, що ті додатки треба зробити, щоб закінчити оповідання, от як, приміром, у хорі закінчує спів октава

(Панас Мирний)

;

– Ой лишенько ж тяжке: літа, літа обсіли чоловіка! – усміхнулась мати, та й отак жартом закінчила про те розмову

(А. Головко)

;

Кінчати, завершувати навчання (в школі, інституті і т. ін.)

Він закінчує десятий клас

(О. Гончар)

;

Люба закінчила педагогічний інститут у Сімферополі

(В. Кучер)

(1)

Закі́нчи́ти [своє́ земне́] життя́ (свій вік)

–

померти, загинути

Якби ти знав тоді, Богдане, Що думають вчинить вони, .. Ті, що, як свята, ждали днину, Коли закінчиш ти життя

(Д. Павличко)

;

Хрест, на якому закінчив своє земне життя Христос, став джерелом сили, яка породила Церкву Христову – одвічну твердиню народу українського

(з публіц. літ.)

;

У своєму заповіті митрополит Петро Могила писав: “У святій вірі, в якій народився, виховався.., в ній же хочу вік свій закінчити, стати перед величчю Господа мого”

(з рел.-церк. літ.)