ЗАКЛИНА́ТИ
, а́ю, а́єш, недок., ЗАКЛЯ́СТИ́, яну́, яне́ш, док.
1
. кого, що.
Промовляючи магічні заклинання, діяти на кого-, що-небудь, підкоряти своїй волі або чаклунській силі; заворожувати, зачаровувати
. – Я тебе
[хмару]
заклинаю: іди у безвість, у провалля(М. Коцюбинський)
;Дехто казав у селищі, що Антоніо Россаріо – ворожбит .. Бородатий, закустраний, ніби трошки позбавлений розуму, він і справді умів заклинати звіра
(Ю. Бедзик)
;Закляла людей і замок Чарівниця зла колись
(Леся Українка)
;//
у кого – що, рідко.
Чарами обертати в (на) кого-, що-небудь
.– Розлютилася Морана, бо вона не любить нічого живого, і закляла царя велетнів у отсей камінь
(І. Франко)
.2
. кого, що.
Те саме, що проклина́ти.
А брат стоїть край віконця, Кладку заклинає: “Бодай же ти, кладко, Гниллям перегнила, Що ти мене, молодого, Сестриці згубила!”
(С. Руданський)
;Люди гурмами переходили з місця на місце, немов закляв їх хто страшним прокльоном
(Н. Кобринська)
.3
. тільки недок., кого, перен.
Настійно прохати, благати про що-небудь
. Писала мені якось Маргарита і заклинала їхати до неї жити на зиму
(Леся Українка)
;О, постійте, сестри! Вас прохаю я, заклинаю вас, скажіть мені: чи не стріли ви мого коханого..?
(Н. Забіла)
.4
. тільки док., діал.
Вилаятися
. Позирав
[Іван]
спідлоба непевним оком, готовий кожної хвилини погано заклясти(Л. Мартович)
;Коли народилася п'ята дочка, Аркадій не витримав і закляв уголос
(Ірина Вільде)
.◇
(1)
Заклина́ти Бо́гом (усі́м святи́м [на сві́ті])
– пристрасно переконувати, просити, благати кого-небудь виконати щось, дотриматись чогось
.– Отаке моє щастя, Христе! Заклинаю усім святим на світі: будеш іти заміж – не йди за крамаря, не йди за городянина
(Панас Мирний)
;– Богом Вас заклинаю! Збережіть ці скарби духу народного для нащадків
(із журн.)
.