ЗАКА́ЗУВАТИ
, ую, уєш, недок., ЗАКАЗА́ТИ, кажу́, ка́жеш, док., з інфін., що і без дод.
1
. розм.
Не дозволяти робити що-небудь; забороняти
. Чогось моя мила до мене не ходить. Чи їй мати заказала, Чи ся з іншим закохала?
(П. Чубинський)
;Примар послав десятників вигнати коні з виноградника та заказати Замфірові вступати без дозволу на виноградник
(М. Коцюбинський)
;За ті тихі, сумні пісні мене не судіте; хто ж закаже берізоньці на вітрі шуміти?..
(Уляна Кравченко)
;//
Рішуче радити не робити чого-небудь
.– Виводьте їх
[фашистів]
на майдани та судіть великим судом! Аби знали, яка доля розбійників жде! Аби заказували своїм внукам і правнукам – до десятого коліна!..(О. Гончар)
;– Вірно, Михайле, треба вчити, та ще й так, щоб десятому заказував, – втрутився Ромась
(М. Сиротюк)
;– Випусти нас, отче, – благав голос. – Десятому закажемо тебе обкрадати
(Валерій Шевчук)
.2
. діал.
Наказувати
. Заказують усім іти на збори...
(М. Малиновська)
;Він на завтра усім Заказав це своїм Дочуватися дзвона святого
(І. Манжура)
; * Образно.
Білий разочок зубів одтінив припалені уста, заказав мовчати їм
(Іван Ле)
.◇
(1)
Заказа́ти доро́гу
кому
– зробити певне місце недоступним кому-небудь, заборонити ходити кудись
.Устим Кармелюк заказав поміщицтву дороги на красуні-гори
(М. Стельмах)
;Макуха запевняв, що боятись нема чого, що це свої місця, куди німчура й ноги не суне. Одного разу наскочили, так їм до третіх віників заказали сюди дорогу
(Ю. Бедзик)
.