ЗАДА́ВЛЕНИЙ

, а, е.

Дієпр. пас. до задави́ти.

* Образно.

Чи то давнє яке лихо Прокинулось в хаті? Чи вчорашнє, задавлене Знов поворушилось..?

(Т. Шевченко)

;

Що ж, браття, мовчите? Так втішені собою, Що вже й докори вас ніякі не проймуть? Чи так задавлені неволею, журбою?

(Леся Українка)

;

Страх, задавлений і задавнений генетичний страх ще точив, мов короїд, душу

(Г. Тарасюк)

;

у знач. ім. зада́влений,

ного,

ч.; зада́влена,

ної,

ж.

Той (та), кого задавили

Задавлених і поранених ошалілими кіньми відтягли в бік і покинули

(І. Білик)

у знач. прикм., перен.

Який не сприймається виразно на слух; приглушений, невиразний

В куточку тріскотить стиха лампадка та вчувається часами стогін задавленого ридання

(М. Старицький)

;

Задавлений плач, глухий болізний клекіт у грудях вирвались з одкритих, смагою спалених уст – понеслися по хаті, бились об холодні стіни, слались по чорній долівці...

(Панас Мирний)

;

– Ой Боже мій! Що там таке? – говорив він якимсь задавленим, напівсонним голосом

(І. Нечуй-Левицький)

;

У сусідній кімнаті почувся розгніваний бас, а по хвилі – задавлений хлоп'ячий крик

(Б. Левін)

;

Пригнічений, паралізований (про розвиток, вияв чого-небудь)

Зненависть задавлена почала перемінятися на одчай. Ніколи Наталя не вирветься з тієї тюрми

(Б. Грінченко)