ЗАВДАВА́ТИ

, даю́, дає́ш, недок., ЗАВДА́ТИ, да́м, даси́, док.

чого, рідко що.

Робити, чинити кому-небудь щось неприємне; заподіювати

Розказали кобзарі нам Про войни

[війни]

і чвари, Про тяжкеє лихоліття... Про лютії кари, Що ляхи нам завдавали – Про все розказали

(Т. Шевченко)

;

Я ще не пробула й півмісяця в баронеси, а скільки прикрості завдала вона мені!

(Леся Українка)

;

У сполуч. з деякими іменниками означає дію, наслідок якої виражено іменником

Насильство порушує в тілі часток рівновагу. Можеш у тім пересвідчитись легко, завдавши удару Сам по якійся

[якійсь]

частині свого ж таки власного тіла

(М. Зеров)

;

Чималої шкоди завдали вони

[морози]

й .. саду

(О. Довженко)

;

Яресько згоряв від сорому. Він бачив, що своїм запізненням завдав образи командирові

(О. Гончар)

;

Викликати, спричиняти що-небудь неприємне

Зчорнілий, спалений посухою степ .. ще більшої туги, ще гіршої нудьги завдає чумакові...

(М. Коцюбинський)

;

Рани від тавра завдавали їм

[невільникам]

невимовних страждань

(З. Тулуб)

;

– Війна завдала стільки горя, сліз, – говорив жалісливий Петро Іванович

(Л. Дмитерко)

що, розм.

Піднімати, брати тягар, ношу на плечі, спину

Поцілуйко стягує з воза мішок з мукою, завдає собі на плечі й, пригинаючись, несе свій подарунок

(М. Стельмах)

;

Андруха завдав рушницю на спину, його гандрабата

[висока]

тінь загойдалася між хрестами

(В. Яворівський)

;

* Образно.

Добрий день – сказав сьогодні вечір, На дале#чу налягло крило, І завдала ластівка на плечі Хліб і сіль, і літо, і тепло...

(М. Вінграновський)

;

Допомагати кому-небудь підняти щось; піддавати

– От завдай мені, сину, на плечі Тую в'язку й опеньки ще ті

(І. Франко)

;

Онопрій .. швиденько завдав на плечі Олени в'язку стерні

(А. Іщук)

кого, заст.

Примусово віддавати, засилати куди-небудь

Отамана молодого Турки-яничари ловили, .. В кайдани кували, В тяжкую неволю завдавали

(Т. Шевченко)

;

розм., у сполуч. зі сл.

тюрма

темниця

і т. ін.

Ув'язнювати

[

Гомін

Шандар! Шандар! Той, що Миколу до криміналу завдав

(І. Франко)

;

– Князівна та закохалася в козака. А князь того не знав, бо якби знав, то і в темницю дочку завдав би

(Б. Грінченко)

що, розм.

Те саме, що задава́ти 1

Гнат йшов і думав про суд. Він завдавав собі питання від старшини й відповідав на ті питання

(М. Коцюбинський)

;

[

Химка

Завдав

[панич]

мені загадку таку, що я не спала й не їла, аж на лиці змарніла!

(Панас Мирний)

що, розм.

Додаючи якийсь продукт, готувати тісто, ряжанку і т. ін

Жінки тим часом обдивлялися запаси, дивувались хлібові святому, що він у Олени Іванівни завжди і пухкий і високий; розпитувалися – у кого брали борошно, як учиняли, чим завдавали

(Панас Мирний)

що, чого, діал.

Давати

Яких вже мені ліків не завдавали! Лукаш мене напував листом от

[од]

чорних порічок

(Марко Вовчок)

(1)

Завдава́ти / завда́ти бо́лю (му́ки)

кому

–

викликати у кого-небудь важкі почуття, переживання

І невже ж ти не бачиш.., скільки муки, нічим невтишимої муки, завдаєш ти цинізмом отим найніжнішим, найліпшим, найкращим поміж твоїх дітей?

(І. Франко)

;

Не треба було так робити. Адже вона цим заподіяла Вихору гострої образи, завдала тяжкого болю

(В. Кучер)

;

(2)

Завдава́ти / завда́ти втра́ти (втрат)

кому

–

спричинювати кому-небудь втрати, призводити когось до втрат

Танк Шашла, напевно, був останнім у групі військ, які, завдаючи німцям великих втрат, відходили на схід

(Ю. Збанацький)

;

Потрібно зробити так, щоб ворогові завдати втрат якнайбільших, а своїх людей зберегти

(В. Малик)

;

(3)

Завдава́ти / завда́ти жа́лю́ [се́рцю (се́рде́ньку)]

–

виклика́ти у кого-небудь почуття жалю

Не вернеться сподіване, Не вернеться... А я, брате, Таки буду сподіватись, Таки буду виглядати, Жалю серцю завдавати

(Т. Шевченко)

;

– Соловейки мої! не щебечіть у лузі, не завдавайте мойому

[моєму]

серденьку жалю

(І. Нечуй-Левицький)

;

Стогне вона

[пісня],

немов мати ридає над осиротілими дітьми. Ще більшого жалю завдала, обізвавшися зойками голосіння, сопілка

(І. Пільгук)

;

(4)

Завдава́ти / завда́ти сму́тку

кому

–

виклика́ти у кого-небудь смуток, засмучувати когось

Я .. просто боялась озиватись до людей, аби їм не завдавати смутку

(Леся Українка)

;

Журиться він

[Лаерт]

і за сином своїм, що від'їхав, І за дружиною мудрою, що йому смертю своєю Смутку найбільш завдала і вкинула в старість дочасну

(Борис Тен, пер. з тв. Гомера)

;

(5)

Завдава́ти / завда́ти со́рому (рідко со́ром)

кому

–

осоромлювати, знеславлювати кого-небудь

Вийшов син на дорогу до тата, взяв його за руку: – Чого стоїте на дорозі та завдаєте мені сорому? Я ваш син

(з переказу)

;

Він ламає завіти корану та завдає їй сором перед людьми

(М. Коцюбинський)

;

– Ми принаймні завдамо сорому отій вишкварці, отому навісному Гупальському за те, що його писарі торбами трусять під церквами

(І. Нечуй-Левицький)

;

(6)

Завдава́ти (задава́ти) / завда́ти (зада́ти) кло́поту

кому

–

створювати для кого-небудь клопіт, труднощі

Прости, коли задаю клопоту, я знаю, що ти не відмовиш помогти мені

(Леся Українка)

;

А скільки клопоту завдає перекладачам граматичний рід

(М. Рильський)

;

Утік

[Баня]

.. Ми з чоловіком всю ніч не спали, хвилювалися: такого завдав нам клопоту

(В. Логвиненко)

;

(7)

Завдава́ти (задава́ти) / завда́ти (зада́ти) стра́ху́

кому

–

викликати або посилювати у кого-небудь почуття остраху, переляку

[

Один

козак

(до Томила):

]

Ти не мислив зла Україні, ти .. кришив татар, як капусту, страху завдавав

(І. Нечуй-Левицький)

;

Дарес довгенько дожидався, Мовчали всі, ніхто не йшов; З ним всякий битися боявся, Собою страху всім задав

(І. Котляревський)

;

Зугарний був Олексій Іванович усім страху завдати

(Панас Мирний)

;

(8)

Завдава́ти (задава́ти, закида́ти) / завда́ти (зада́ти, заки́нути) брехню́

кому і без дод.

а)

звинувачувати кого-небудь у брехні, неправді або видавати когось за брехуна

– Брешеш! – стрибнувши до Супруненка, не своїм голосом крикнула вона .. – Хе-е! Ще й брехню завдає! – сказав Грицько

(Панас Мирний)

;

б)

брехати, набріхувати кому-небудь щось

– Як то вам, молодим людям, легко закидати старому брехню

(І. Франко)

;

Коли в кого що пропаде, то й не думай іти до ворожки; вона .. брехню задасть, а скаже на того, на кого хоче та на кого сердита

(Г. Квітка-Основ'яненко)

;

(9)

Завдава́ти (роби́ти) / завда́ти (зроби́ти) при́крість

кому

–

кривдити, ображати кого-небудь

– Як він про мене говорив? – визвірився Ауер і схопився з стільця. – Пане Ауер, я жінка і не можу вимовити. І вам не хочу прикрості завдавати

(А. Хижняк)

;

Ядзя помітила, що її терпкі слова зробили матері прикрість, і повела вже далі бесіду лагіднішим тоном

(Н. Кобринська)

◇

Да́ти (зада́ти, завда́ти) / дава́ти га́рту

див.

дава́ти

;

(10)

Завда́ти ба́ні

кому

–

дошкульно побити кого-небудь

Кривднику дівчини з місця злочину утекти не вдалося, а люди, які збіглися на крик, вчинили самосуд і завдали нападнику бані

(з газ.)

;

(11)

Завда́ти веремі́ї

кому

–

ви́кликати замішання, зчинити колотнечу

Тут шаблею шукать, а не судами прав Належить. Ножиком завдам їм веремії

(М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича)

;

Наво́дити (наганя́ти, завдава́ти і т. ін.) / навести́ (нагна́ти, завда́ти і т. ін.) жах (жа́ху)

див.

наво́дити