БЛУКА́ТИ

, а́ю, а́єш, недок.

Ходити, їздити і т. ін. без певної мети і напрямку

В таку добу під горою, Біля того гаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає

(Т. Шевченко)

;

Хведір з нудьги і жалю довго блукав по лісах

(О. Стороженко)

;

Щоранку виходив Шаптала з хати і блукав по вулицях

(М. Хвильовий)

;

Без мети по вулицях блукаю, без вина п'янію од юрби

(В. Сосюра)

;

Ходити, їздити навмання, не знаючи шляху, напрямку; блудити (див. блуди́ти

Хто просто йде, той дома ночує, а хто об'їжджає, той в лісі блукає

(Номис)

;

Вже другий день блукаємо по морю.., од берега відбились

(Леся Українка)

;

Малим я частенько блукав у тих вуличних лабіринтах, аж поки якась добра душа не приводила мене заплаканого до мами

(із журн.)

;

У такий час по першому снігу добре полювати: заєць ще до снігу не звик, блукає

(з газ.)

;

* Образно.

Я щось передчуваю. Блукаю навмання, як сліпа

(Ірина Вільде)

;

Їздити по світу, часто змінюючи місцеперебування

Еней в чужих землях блукає, Дружину в поміч набирає

(І. Котляревський)

;

Той блукає за морями, Світ перепливає, Шука долі, не находить – Немає, немає! – Мов умерла

(Т. Шевченко)

;

[

Оксана

А може, наш Петро живий, десь у світах блукає...

(О. Корнійчук)

;

* Образно.

В того доля ходить полем, Колоски збирає; А моя десь, ледащиця, За морем блукає

(Т. Шевченко)

;

З ярка чути було далекий шум, у ярках блукало серце

(М. Хвильовий)

;

розм.

Прогулюватися

Як люблю я по лісі блукати!..

(І. Франко)

;

Ранки – над морем, по обіді – на морі, а як ні, то блукаю по диких місцях

(М. Коцюбинський)

перен.

Поволі рухатися в різних напрямах

Ніч ясна така... Блідний промінь мляво По стіні блука

[блукає]

(П. Грабовський)

;

Сухі, виснажені очі бездумно блукали по стінах

(І. Микитенко)

;

По клавішах бігали чиїсь задумані й чутливі пальці. Блукали десь на нижнім регістрі

(Ю. Мушкетик)

◇

(1)

Блука́ти (блуди́ти, іти́ і т. ін.) манівця́ми

–

робити що-небудь без чітких орієнтирів, навмання

Нам треба уважно ставитися до молодого літератора.., щоб він не блудив манівцями і дарма не губив свого обдарування

(А. Малишко)

;

– Я вирішив так: поставлю Загоруйка поруч з тобою, Світличний. Він буде рівнятися

[співаючи]

на твій голос. Чуєш, Загоруйко? Щоб не блукав десь манівцями...

(О. Гончар)

;

(2)

Блука́ти (блуди́ти) / поблука́ти (поблуди́ти) очи́ма (по́глядом),

перев. по чому

–

переводити погляд з одного предмета на інший, не спиняючися ні на чому

Сидить в темниці в'язень самотній і скрізь блукає поглядом, смутний

(Леся Українка)

;

Павлусь раптом зупинився і, блукаючи очима, розпачливо зойкнув: – Знову незнайоме місце

(О. Донченко)

;

Він поблукав очима по натовпу людей і відійшов убік

(з газ.)