ІРО́НІЯ
, ї, ж.
1
. Прихована насмішка, глузування.
– І я це чув од дацьківських людей, – сказав писар з тонкою іронією на устах
(І. Нечуй-Левицький)
;Врешті упросили
[старого Палату],
аби оповів їм, молодим товаришам, яку цікаву історію з селянського життя. З його білих вусів курилася іронія(В. Стефаник)
;Самборський анітрохи не змінився: такий же рухливий, метушливий, схильний до іронії
(М. Трублаїні)
;Скільки доброї іронії причаїлося в розумних дитячих очках!
(О. Шугай)
;Гелена знов усміхнулася, але .. в її усмішці не було ні веселощів, ні іронії, ні лукавства – один лише сум
(О. Авраменко, В. Авраменко)
.2
. Стилістичний засіб, коли слову або зворотові надається протилежного значення з метою насмішки, глузування
. Іронія й гіпербола виявляються в народній поезії в своїх скромних формах, дуже виразних, різких та ущипливих
(С. Єфремов)
;В іронії контекстуально-оцінне значення слова прямо протилежне його словниковому значенню
(з наук. літ.)
;Іронія менш агресивна внаслідок своєї аналітичності та інтелектуальності, проте не менш критична, аніж сатира
(з навч. літ.)
.◇
(1)
Іро́нія до́лі,
книжн.
– безглуздий, непередбачений, часто небажаний збіг обставин
.Хіба ж не іронія долі: в той час, коли маєш досвід, знання, жадання діяльності.., опинитися раптом тут, в тихій заводі
(О. Гончар)
;Яка іронія долі, думав я, що цей самотній, осмішений всіма чоловік носить прізвище Сатановський
(Валерій Шевчук)
.