ПЕРУ́Н
, ч.
1
. (з великої літери), род.
а.
У слов'янській міфології – бог дощу, блискавки та грому
. Мов скажена хуртовина, Мов страшні Перуна громи, Так ревли-стогнали струни І той спів гудця-сіроми!
(М. Вороний)
;Перун напинає велетенський лук виднокола, щоб метнути на землю громову стрілу герцю...
(О. Бердник)
;Смерди молилися Дажбогові, .. чинили требу його синові Перунові, щоб ударив з неба громом та молоннею
[блискавкою],
бо коли грім і молоння, то буває тепло(І. Білик)
; * У порівн.
Коли б кайданів брязкіт міг ударить Перуном в тії заспані серця, Спокійні чола соромом захмарить І нагадать усім, що зброя жде борця
(Леся Українка)
.2
. род.
а́,
перен., заст.Грім або блискавка
. – Кажуть, перун комином влетів, по хаті покрутився і вікном вискочив у стріху
(Б. Лепкий)
;Тільки тут і там зарокотів грім по небі. І часом перун фосфоричним світлом круто, як гадина, заскакав на обрії
(О. Назарук)
;– А нехай же тебе перун ясний трісне! – лаявся навіть побожний пан Пєнтак, знаходячи в снігу порожню коробку від сигар
(П. Козланюк)
;– Побий мене перун! – знову загримів чолов'яга, на цей раз перейшовши на лемківську говірку, приправлену полонізмами
(В. Малик)
.