СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-15 (А-П'ЯТЬ)
?
ОПОВИ́ТИ
ОПОВИВА́ТИ
, а́ю, а́єш, недок., ОПОВИ́ТИ, опов'ю́, опов'є́ш і опови́ю, опови́єш, док.
1
.
кого, що.
Обвивати, обплітати кого-, що-небудь чимсь або що-небудь навколо когось, чогось
.
Один холоп оповивав голову шматиною
(І. Білик)
;
Полум'яні крила гоготіли в нього за спиною, сліпучий німб оповивав голову; здавалося, він от-от злетить угору в своїх нетлінних шатах і розчиниться серед хмар
(Н. Околітенко)
;
Вони зв'язали – ні, не зв'язали, а оповили мотузками все її тіло
(С. Тельнюк)
;
Обійшовши Гармаша, до нього вже поспішав Бражник, на ходу скидаючи пасок і роблячи з нього зашморг. Кидок – і він оповив зап'ясток лівої руки Коломійця
(А. Кокотюха)
;
// 
Укривати, охоплювати, огортати (про тканину, одяг)
.
Чорна довга шаль оповивала її з голови до ніг
(І. Роздобудько)
;
Квітчастий шовк не оповив голову .. Галя ніяково заховала хустину
(М. Стельмах)
;
// 
Обвивати, обплітати собою що-небудь
.
Хміль, березка чіплялись за його
[бузку]
тонкі гілки, лізли угору, спускалися униз, уростали у землю і знову піднімалися вгору, – непролазною сіткою оповивали його
(Панас Мирний)
;
Шинеля й гімнастьорка в нього були пошматовані, біліли бинти, що оповивали груди
(Григорій Тютюнник)
;
Вони сіли під смерекою на лавці, що її зеленими віттями оповила темно-зелена смеречина
(О. Лисяк)
;
Вишитий рушник оповив хрест
(В. Чемерис)
;
// 
Те саме, що обійма́ти 1
.
Він раптом схилився, оповиваючи її коліна
(В. Підмогильний)
;
Усміхнена Ізідора оповиває жагуче. – Ти мій... – шепоче
(Люко Дашвар)
;
Олеся сіла близенько коло Балабухи, оповила його шию руками
(І. Нечуй-Левицький)
;
Я тихо підсів до неї, оповивши рукою її стан, щоб часом вона не впала
(Олесь Досвітній)
.
2
.
що, перен.
Оточувати кругом, з усіх боків
.
Хвіст Комети оповивав уже все небо
(В. Владко)
;
Крейдяна тасьма дороги оповивала заквітчані безсмертником кам'яні горби
(Є. Пашковський)
;
– Ось тобі і Кут зараз, – сказав Колісник, указуючи на ряд хаток, що, наче поясом, оповив круту гору
(Панас Мирний)
;
Ліс темними крилами своїми озеро оповив
(І. Волошин)
.
3
.
кого, що, перен.
Поширюючись, обволікати, огортати, затягувати (про дим, туман, пил і т. ін.); обгортати (у 5 знач.)
.
Два постріли потрясли повітря. Дим і порох оповили батарею
(П. Панч)
;
Дощ прибив високу траву до самої землі, оповив сизою вологістю сліпучу зелень
(М. Стельмах)
;
// 
безос.
Амбразури оповивало курявою і димом
(В. Кучер)
;
Димом, як наміткою, оповило стрункий зелений ліс
(С. Васильченко)
;
// 
Заповнювати собою навколишній простір; охоплювати (про світло, темряву, морок і т. ін.)
.
Синій присмерк оповиває церкву-могилу і всю зажурену ще й досі Журалиху
(Б. Антоненко-Давидович)
;
І розбиті липи, і кущі, і розмита земля круглого пагорба – все оповивала вогка блакитна юга
(Ю. Логвин)
;
Бруньки враз перетворилися на вже видиме ряботиння, на той прозорий золотавий димок, що оповиває дерева таким ніжним світінням, як пух на голівці немовляти...
(О. Забужко)
;
Тиша й темрява знову оповивають ліс
(М. Андрусяк)
;
// 
Обдавати, обвівати з усіх боків (струменем повітря, пахощами і т. ін.)
.
По стрісі клуні шелестять і ворушаться лісові грушки, їхні терпкі пахощі увесь час оповивають чоловіка
(М. Стельмах)
;
Ароматом, повним чару, Обійму тебе, мій царю, – Горду голову твою Опов'ю
(А. Кримський)
;
Теплий вітер оповив її тіло
(Н. Рибак)
.
4
.
кого, що, перен.
Охоплювати кого-, що-небудь, заполонювати (про почуття, певний стан і т. ін.)
.
Ще темніший страх оповивав серця, бо слуги царські шаленіли по селищах та городищах
(О. Бердник)
;
Навпаки, ейфорія радості оповивала принишклу залу, проникаючи хмелем у кожне розгублене людське тіло
(Г. Тарасюк)
;
Чак на хвилину замовк, сум оповив його очі
(В. Нестайко)
;
Відчуття затишку, здавалося, оповило мене геть усього
(В. Лис)
;
// 
безос.
[
Юрко
:]
Як .. зустрівся я уперше з її поглядом, як .. почув уперше її промову, відтоді – мов замороком
[заморокою]
якимсь мене оповило
(М. Кропивницький)
;
* Образно.
Вечірній світ розливсь по стомленій землі, І ліс дрімає темний, І чари навкруги усе оповили
(М. Рильський)
.
5
.
кого.
Те саме, що сповива́ти.
Я .. уявляю собі долю матері з дитиною серед ледової
[льодової]
пустині. Як старанно вона оповила свою дитину...
(О. Турянський)
.