СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-15 (А-П'ЯТЬ)
?
ОБВИНУВА́ЧУВАТИ
, ую, уєш, недок., ОБВИНУВА́ТИТИ, а́чу, а́тиш, док.
1
.
кого, що в чому і без дод.
Покладати вину на кого-, що-небудь за щось; уважати кого-, що-небудь винним; звинувачувати (у 1 знач.)
.
Бровко хоч і не обвинувачував Сагайдака у перевищенні своїх повноважень, але таке, хоч і безкорисливе, самочинство голові не сподобалось
(С. Добровольський)
;
Кожна нова влада, з'являючись в місті, оголошувала попередню руїнницькою й варварською. Вона обвинувачувала її в голоді, насильстві, розстрілах, терорі, зневазі до людей і тиранії
(В. Домонтович)
;
[
Едмунд
:]
Дивовижний нерозум людський! Коли спіткає нас лихо – хоч би з нашої власної вини, – ми обвинувачуємо в цьому сонце, місяць та зорі
(М. Рильський, пер. з тв. В. Шекспіра)
;
Так осудимо, так перекоренимо його, що йому й на думку не спадало таке робити, а ми .. його обвинуватимо
(Г. Квітка-Основ'яненко)
;
– Вас могли б обвинуватити в замаху на отруєння з метою грабунку, правда?
(В. Підмогильний)
;
// 
Висловлювати осуд за дії, вчинки, думки, що розцінюються як несправедливі, підступні, аморальні і т. ін.
Кожне слово
[листа з фашистської неволі]
застерігає, обвинувачує
(Ю. Яновський)
;
– Газету не можна обвинувачувати у відсутності лібералізму, – посміхався Короленко. – Ще нема й року, як почала жити в Полтаві перша приватна газета, а успіхи наявні...
(І. Пільгук)
;
Хлопець сичав, як гадюченя. Обвинувачував вітчима в пияцтві, в зрадах, у тому, що він живе в них не як рідна людина, а як випадковий гість
(В. Петльований)
;
Обличчя Гутбродта витяглось .. Його обвинувачували у нелояльності до фюрера
(Ю. Бедзик)
;
Вже перші уривки .. зворушили жовч моїх героїв характеру, моїх римлян, що обвинуватили мене .. в зневазі найсвятіших людських ідей
(Леся Українка)
;
Чи думав хто з вас, що ця хусточка знову так несподівано з'явиться з Павликової кишені для того, щоб обвинуватити Павлика в хуліганському нападі на Олесю?
(О. Донченко)
;
Хто .. привселюдно стане на її боці серед цих жорстоких, несправедливих людей, ладних виправдати того, хто покинув, і обвинуватити покинуту?..
(Б. Антоненко-Давидович)
.
2
.
кого, що в чому, юр.
Притягати до відповідальності й доводити чию-небудь вину від час судового розслідування
.
Починає говорити прокурор. Йому легко обвинувачувати Романа Сиваша, бо видко його провини
(Б. Грінченко)
;
– Чи не можете ви мені сказати, за що конкретно мене заарештовано, в чому мене обвинувачують?
(І. Багряний)
;
– Це все пропаганда! – закричав прокурор. – У вас немає ніяких доказів! Відповідайте на запитання, а не читайте мені лекції! Я вас обвинувачую, а не ви мене!
(П. Загребельний)
;
Прокурор, коли обвинувачує підсудного у вчиненні злочину, має доводити його винність, тобто він є державним обвинувачем
(з наук. літ.)
;
Хоч на суді і виявилося, що Грицько плів ті нісенітниці, тільки Грицька не обвинуватили
(Панас Мирний)
;
Пан сотник відчував озлість, яка давно не знаходила виходу. “Суд, – подумав він. – Застати його й обвинуватити в перелюбстві”
(Валерій Шевчук)
;
Одного цигана, який потрапив із свого полку в гарнізонну тюрму за крадіжку кількох дюжин білизни.., Берніс обвинуватив у політичному злочині
(С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека)
.
3
.
юр.
Виступати в ролі судового обвинувача або на стороні обвинувачення в судовому процесі
.
[
Орлюк
:]
Я не хочу, щоб ти була на суді. Не хочу, щоб ти обвинувачувала...
(О. Довженко)
.