ЛИЦЕМІ́РНИЙ
, а, е.
1
. Який лицемірить, здатний лицемірити
. – Колись і мене назвав
[піп]
антихристом. – Невже антихристом?.. – сказав лицемірний Денис, ще й перехрестився(І. Нечуй-Левицький)
.2
. Сповнений лицемірства; нещирий
. Люди плакали і кричали, а мені лицемірними здались і їхні жалі, і страх злочину
(М. Коцюбинський)
;Він не мудрствував, не подавав нікому лицемірних надій, говорив терпку, оголену правду – правду про їхню загибель, але й про їхню славу
(І. Багряний)
;На полірованих могильних плитах рябіли написи, за якими вгадувалися і справжня, непідробна туга, і лицемірні зітхання
(М. Руденко)
;Добре вчинив той чоловік, що взяв на глум інквізитора за лицемірну благодійність ченців, які дають убогим те, що годилось би свиням згодувати або геть викинути
(М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо)
.