КО́ЛОС
, ч.
1
. род.
а.
Суцвіття більшості злаків і деяких інших рослин, в якому квітки розміщені вздовж стрижня
. Зінько йде за плугом, руки на чепігах, і радісно йому розкривати землянеє лоно, щоб кинути в його золотеє зерно... Кидає, сіє, і от уже сходи зеленіють, от підбиваються вгору, колос викидають...
(Б. Грінченко)
;По один-однісінький колос цієї пшениці люди приїздили до батька з-під самого Херсона!
(Ю. Яновський)
; * У порівн.
Люди живосилом відірвали Мар'яна від дружини, щось говорили йому, втішали, а він, заплющивши повіки, трусився і гнувся в риданні, мов колос в росі
(М. Стельмах)
.2
. род.
у,
[I]збірн.[/I]Те саме, що коло́сся.
Жито колосом аж об плечі черкається
(І. Нечуй-Левицький)
;Скільки глянеш – вилискують розгойдані вітром хліба .. Викинули колос, наливаються, половіють
(О. Гончар)
;На колос, на рясні стеблини, на тиху нехворощ і хвощ сьогодні промінь сонця лине, а завтра йде краплистий дощ
(Д. Білоус)
;На голові у Ярила вінок з весняних польових квітів.., а в лівій руці пучок житнього колосу
(М. Стельмах)
.(1)
Ко́лос у ко́лос
– про однаково великі, рясні або густі рівні колоски
.Надійшли жнива, достигла Василева пшениця – така гарна, колос у колос!
(Марко Вовчок)
.