ЗЛОЖИ́ТИ

, ожу́, о́жиш, док., розм.

що.

Зібравши разом, докупи, покласти у певне місце; скласти (у 1 знач.).

В огонь лахміття все зложивши, Сама

[Дідона]

в огні тім простяглась

(І. Котляревський)

;

Жук зложив свої пожитки на віз, сів – і поїхав

(Панас Мирний)

;

Висока честь: усі скарби Зложити на вівтар, – І жити в пам'яті юрби Як лицар і кобзар!

(М. Вороний)

;

Хата ще добра, але нема де зложити збіжжя

(У. Самчук)

;

Підмели

[хлопці]

майстерню, зложили готовий матеріал на батареї – хай сушиться

(Ю. Збанацький)

;

кого, що.

Покласти (у 1 знач.) десь або на щось

Зняв

[Павло]

мертву з лавки, зложив долі, головою на скриню нахилив, встромив їй у руку синю запаску

(Марко Вовчок)

що і без прям. дод.

Скласти одне ціле, з'єднавши окремі розрізнені частини, елементи

За півгодинки і зложили

[січкарню]

.. – ріже так, що ану

(І. Франко)

;

[

Співець

Зібрав я все, що тільки заціліло, зложив і склеїв, – арфа невеличка, та в ній нема і скіпки несвятої

(Леся Українка)

;

Виявляється, він забув подарувати мені показник видань про Східну Стрихівщину, що він його зложив, коли працював в бібліотеці

(В. Діброва)

;

Збудувати, спорудити що-небудь (із каменю, цегли, колод і т. ін.).

– Був би я царем в цю пору, На добро своє комору Я б з дубів оцих зложив, А тоді б спокійно жив!

(Л. Первомайський)

;

Розташувати, розставити певним чином (слова, речення і т. ін.)

Не вмієш

[писати листів]

не так, як не вміють малоосвічені люди, що не тямлять літературно зложити фрази, ні, ти по-літературному, по-інтелігентськи, безнадійно не вмієш

(Леся Українка)

;

Вона таки була собі непроворна: ніколи було до ладу слів не зложить

(Грицько Григоренко)

що.

Створити, скласти (вірш, пісню і т. ін.)

– Недаром люди і приповідку зложили, що лиш котові та попові добре жити на світі

(І. Франко)

;

Сядь, схились і слухай пісню. Я зложу шалену пісню... Будь русалкою в цю ніч!

(О. Олесь)

;

Зложим співанку новеньку На слова веселі Та й про дівчину Оленку З нашої оселі!

(Т. Масенко)

;

Виробити власний погляд на кого-, що-небудь, певну думку, якесь поняття і т. ін. про когось, щось

Після розмов у Львові і листів з Галичини до дядька я зложила собі не дуже оптимістичний погляд на тих людей, що звуть себе радикальною партією

(Леся Українка)

;

* Образно.

Пам'ять ледве може з тих .. безладних спогадок зложити живу, правдиву картину

(І. Франко)

що.

Перегнувши в якийсь спосіб, згорнути що-небудь, зменшивши в об'ємі і надавши певного вигляду, форми; скласти (у 1 знач.).

А сей давно вже прочитав, що треба, та, зложивши бумагу, кладе у кишеню...

(Г. Квітка-Основ'яненко)

;

– Тепер тілько кіснички вплету, кренделиком коси зложу .. – наче намальоване буде! – утішається Марта своєю роботою

(Панас Мирний)

;

Зігнувши, склавши яким-небудь чином руки, крила і т. ін., надати їм того чи іншого положення

Зложивши моцні

[міцні]

крила, Опукою з гори – аж вітром зашуміло – Орел ушкварив на Ягня

(Є. Гребінка)

;

Одарка лежить, зложила руки під голівку, бліда-бліда, тільки очі їй сяють

(Марко Вовчок)

;

Господиня дому стоїть біля печі. Вона зложила руки над фартухом під грудьми

(Т. Масенко)

[I]що.[/I]

Позбутися якої-небудь посади, скласти повноваження

Іще таки й після Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити Богові

(П. Куліш)

;

Август зложив королівську корону, на польському престолі засів царський супротивник, Станіслав Лещинський

(Б. Лепкий)

[I]що, рідко.[/I]

Додати одне число до другого; виконати дію додавання

В дворі старого замчища-руїни зібрались ми на віче, все поважні, учені голови, гладенькі й кучеряві, і віком не малі, – якби зложити літа усіх, либонь століття вийшло б!

(Леся Українка)

Дава́ти (склада́ти і т. ін.) / да́ти (скла́сти, зложи́ти і т. ін.) прися́гу

див.

дава́ти

◇

(1)

Зложи́ти (положи́ти, покла́сти, скла́сти) / поклада́ти (кла́сти, склада́ти) го́лову (життя́, рідше ду́шу)

за кого – що і без дод.

–

загинути, вмерти за кого-, що-небудь

Та нерівні сили були. Не один славний леґінь голову за волю зложив

(з легенди)

;

Було, полковник так Лубенський Колись к Полтаві полк веде, Під земляні Полтавські вали (Де шведи голови поклали)

(І. Котляревський)

;

– Хіба ти мене не знаєш, що я рад душу за тебе положити?

(Г. Квітка-Основ'яненко)

;

– Думаєш іти просто, а зайдеш чорт знає куди! Хотілось би чоловікові .. положити живот

[життя]

за віру християнську, а лукавий підлізе та й уплутає не знать у які тенета

(П. Куліш)

;

Ви любіть Свою окрадену родину, – Й за неї сили до загину І навіть душу положіть!

(М. Старицький)

;

Чи він занедужав та вмер, чи на війні свою голову положив .. – так вона й досі нічого не знає

(Панас Мирний)

;

І всяк в ту мить Готов був всі свої достатки, Життя за волю положить

(І. Франко)

;

[

Ряженко

За наше всенародне життя вони своє життя поклали

(І. Микитенко)

;

Недарма голови зложили брати мої серед полів

(І. Гончаренко)

;

У львівській цитаделі

[за роки фашистської окупації]

склали голови багато поляків, чехів, французів

(П. Інгульський)

;

Рідне мені все, що українське, і я готовий покласти голову за свій народ, за його звичаї

(Р. Іваничук)

;

Кричали за святую Русь, а виявились просто ландскнехтами, найманим військом, що з чужою зброєю в руках, з чужими радниками при штабах складали свої голови в боях за чуже

(О. Гончар)