ЗДО́БИЧ
, і, ж.
1
. Те, що здобуте, захоплене на полюванні, у бою, видобуте з надр землі і т. ін.
Він полапав праву кишеню, де справді лежав плескатий браунінг – здобич перекопської перемоги
(Г. Косинка)
;Шахтар .. виносить здобич Із надр земних до сонця, на-гора
(М. Рильський)
;Хоч мисливці й полювали, Але здобичі не мали, Не траплялась їм вона – Дичина та звірина
(Л. Первомайський)
.2
. Те, що є предметом полювання, ловлення, захоплення і т. ін.; жертва
. Орел з високості задивляється на свою здобич, вибирає
(Панас Мирний)
;Соми, як ви знаєте, полюють за здобиччю вночi
(Остап Вишня)
;– Приготуйсь! – різко гукнув Козаков сусідові і сам завмер у напруженому гострому чеканні. Здобич ішла на них
(О. Гончар)
;– Ти знаєш, чому вони годинами видивляються у воду? – Вичікують здобич. Чаплі теж непогані рибалки
(В. Шкляр)
.Чатува́ти на здо́бич
див.
чатува́ти
.○
(1)
На здо́бич,
у знач. присл.
– на здобування, здобуття, полювання
.А галки й собі вигравали, Великими табунами на здобич літали
(Панас Мирний)
;На другий день висиплялись до півдня, і лиш по колесах, умазаних в кал, сусіди знали, що той чи інший їздив вночі на здобич
(М. Коцюбинський)
.