ДОРОБИ́ТИ

див.

доробля́ти

ДОРОБЛЯ́ТИ

, я́ю, я́єш, ДОРО́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ДОРОБИ́ТИ, роблю́, ро́биш; мн. доро́блять; док.

що.

Закінчувати робити що-небудь, доводити яку-небудь роботу, справу до кінця

Валя, засукавши рукава.., доробляє модель авіапланера

(І. Микитенко)

;

Щоб вісь нову до воза доробити, Слуга взяв перше дерево край шляху

(І. Франко)

;

Ставши гетьманом, він

[Самійло Кішка]

заповзявся доробити те, що не вдалося Байді, а саме: відкрити запорожцям шлях до моря

(А. Кащенко)

;

Покрилась тьмою Україна, Засумував старий Дніпро. І доробила Катерина, Чого не встиг зробить Петро

(В. Сосюра)

;

– Не знаю, – мляво промовив Ігор, – мабуть, піду до столярної майстерні. Дороблю човна

(І. Багмут)

;

На нього, Івана Степановича, напосілося відчуття, що він щось не доробив, не наказав зробити. А от що, пригадати не міг

(Г. Колісник)

чого і без прям. дод., розм.

Працювати певний час або до певного часу

Не знаємо, як і дня доробили. Надвечір рушили додому

(Ю. Яновський)

що.

Приладновувати що-небудь додатково

Практичні нашівці

[жителі міста Наше]

.. доробили дерев'яні жолоби, по яких вода лилась просто до підніжжя дзвона

(Ірина Вільде)