ДО́НЕЧКА
, и, ж.
Зменш.-пестл. до до́ня.
Тільки Горпина трохи веселенька, тішиться малою донечкою та й про громадське лихо забуває
(Марко Вовчок)
;Повернувся, постояв
[Колісник],
хитаючись, і гукнув на усі хати: доню-ю! донечко!(Панас Мирний)
;Донечка тримається за спідницю, син треться біля батька, мовчить, тільки ніздрі тріпотять
(Григорій Тютюнник)
;З чималим запізненням веде Надька донечку свою записувати до школи
(О. Гончар)
;Незнайомі .. питають у матері, в який клас, п'ятий чи шостий, ходить її донечка!
(А. Хижняк)
;Донечка у них така, що не стриножиш, – вирветься...
(Василь Шевчук)
.◇
(1)
Ма́мина до́нечка (до́ця)
– зніжена, примхлива, розпещена дівчина
.Ксеня не була маминою донечкою, вона мала й свої погляди і досить певний і своєрідний характер
(С. Голованівський)
.