ВІДНЯ́ТИ
див.
відніма́ти
.ВІДНІМА́ТИ
, ВІДІЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДНЯ́ТИ, ВІДІЙНЯ́ТИ, відніму́, відні́меш; мин. ч. відня́в, няла́, ло́; мн. відняли́; док.
1
. кого, що і без прям. дод.
Забирати, відбирати кого-, що-небудь силою
. Силою не дають – силою однімають
(Номис)
;– Геть з моєї господи, щоб і дух твій тут не смердів, – гукала Онися до зятя. – Запрягай коні та виїжджай з Вільшаниці, бо я тобі не дам тут жити. Я тобі покажу, як однімати у сиріт шматок хліба!
(І. Нечуй-Левицький)
;Хлопець стрибнув до мене віднімати свою іграшку
(О. Донченко)
;А де ж ти діла паляницю? Чи, може, в лісі хто одняв?
(Т. Шевченко)
;– На мою думку, Панасе Павловичу, – кажу я йому, – найкраще в такому стані робити рішуче, твердо й жорстоко. Треба відняти в неї Діму
(В. Винниченко)
;Офіцери кинулись до нього, відняли зброю
(Григорій Тютюнник)
.2
. що.
Відводити, відхиляти від чого-небудь; виривати (про руку)
. Піймала
[Оксана]
руку материну, і хоч та віднімала, а вона таки держить(Г. Квітка-Основ'яненко)
;Вони
[снайпери]
.. не віднімали руки від курка(В. Кучер)
;Відняла вона руки від личка і глянула, хто перед нею стоїть
(Марко Вовчок)
;Відняла
[Кочубеїха]
руки Мотрі від своїх колін(Б. Лепкий)
.3
. тільки 3 ос., що, перен., розм.
Позбавляти здатності функціонувати яку-небудь частину тіла
. Хороба відняла їй ноги
(І. Франко)
;//
безос.
Ще, як на лихо, відняло було мені праву руку – і хоч плач, ані стрічки надряпати!
(М. Коцюбинський)
;Болгарський цар Петро так перелякався, що йому замкнуло мову і руки та ноги відняло
(Б. Лепкий)
.4
. тільки відніма́ти, відня́ти, що і без прям. дод.
Відлічувати, відраховувати від якого-небудь числа певну кількість одиниць
. Інші вже складати й віднімати дроби навчились, а я ще й досі не збагну, що то воно таке дріб
(Б. Антоненко-Давидович)
;Щоб додати різницю двох чисел, можна додати зменшуване і потім відняти від'ємник
(з навч. літ.)
;//
перен.
Усувати з розповіді про що-небудь певні дані
.[
Теофіл
:]
Нічого додати чи відняти більш не можу. Що знав, те я сказав(Леся Українка)
.