СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-15 (А-П'ЯТЬ)
?
БУБОНІ́ТИ
, ню́, ни́ш, недок.
1
.
що і без дод.
Говорити невиразно; бурмотіти
.
Ніби в нас і в хаті повеселішало: і брат заговорить, і братова всміхнеться, й дітвора бубонить, регочеться
(Марко Вовчок)
;
Семенець стояв серед шляху один, длубався в своєму гаманці і щось бубонів сам до себе
(С. Васильченко)
;
– Який може бути сон, – бубонів професор. – Я давно втратив сон
(В. Кучер)
;
Валька, працюючи, весь час бубонів баском з-під стола
(О. Гончар)
;
// 
Неголосно читати, вивчати урок
.
Деякі
[школярі]
сиділи .. і бубоніли задану лекцію
(І. Франко)
.
2
.
Дрібно стукати
.
Щось глухо бубонить біля вікна – все стук і стук з самісінького ранку...
(С. Голованівський)
;
В чорні шибки б'ються перші вогкі сніжинки, глухо бубонять важкими мокрими кульками у скло
(В. Козаченко)
;
Блискавиці раз по раз крають чорне небо, і дощові краплі монотонно бубонять по шибках зачинених вікон
(з газ.)
.
3
.
Бити в бубон; грати (про бу́бон)
.
“Лихо буде”, – бубонить бубон на весь куток та до скрипки прислухається
(Г. Косинка)
.