ДЗВО́НИК

, а, ч.

Те саме, що дзвіно́к.

Чути кроки і срібний дзвін ручного дзвоника

(І. Кочерга)

;

Коли дзвоник задзвонив на перерву й дітвора горохом посипалась із класу, батько підійшов до ставної русокосої вчительки

(М. Стельмах)

;

Я здригнулася від телефонного дзвоника

(В. Шкляр)

;

* Образно.

Жайворонок то підлітав вище й зникав у блакиті, то спускався й розсипав дзвоники над самою головою

(Ю. Яновський)