АПО́СТРО́Ф

, а, ч.

Знак у вигляді коми, який ставиться вгорі після приголосного перед йотованим для позначення твердої вимови приголосного, а також на місці пропущеного голосного

Щоб уникнути збігу двох голосних, у своїй фразі “Всіх панів до 'дної ями” П. Тичина замість другого “о” використовує апостроф

(з наук. літ.)

;

Апостроф в алфавіт не входить і на розміщення слів у словнику не впливає

(з навч. літ.)