СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
ЛЕ́ГІТ
, готу, ч., поет.
Легкий приємний вітерець
.
Сонце грає промінням, весняний легіт жене по небесній блакиті як пух легенькі білі хмаринки
(М. Коцюбинський)
;
Що третій Вітер молодий – Ласкавий Легіт-Теплокрил
(П. Тичина)
;
Сінешні двері навстіж розчинено – вільно пташці влетіти, вільно хлюпнути леготу, вільно подорожньому вступити
(Є. Гуцало)
;
* У порівн.
До неї леготом полину
(В. Сосюра)
;
Але ось щось затремтіло, В небі щось зашелестіло, Ніби легіт, мов вітрець, Наче в скрипку гарний грець Потихеньку грає, грає
(Л. Первомайський)
;
// 
перен.
Шум, гомін і т. ін., що нагадують віяння легкого вітерцю
.
Безжурні заклики фуркотіли у леготі дерев
(К. Гриневичева)
;
Розірвались на камінні золоті хмарки, І пливуть .. в леготі ріки
(Ю. Гойда)
;
На берегах не вгавав пташиний легіт
(С. Чорнобривець)
;
Але почув не шепіт – легіт наче: “Згадай мотив”
(В. Герасим'юк)
.