ГЛИТА́ТИ
, а́ю, а́єш, недок., що.
1
. Ковтати перев. жадібно, квапливо
. Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали
(І. Котляревський)
;А він їв, усе глитав: то хапав шматки хліба і набивав ними рота, то хапався за гарячу яєчню, глитав мандрики...
(Д. Мордовець)
;Глитаючи її
[воду]
у борсанні безсилім, Примару смерті я побачив віч-на-віч(М. Рильський)
; * У порівн.
Все одхиляє
[Мишко]
убік голову, ніби на той обід і дивитись не хоче. Тільки в горлі у його кавкало, мовби глитав великі камінці(С. Васильченко)
.2
. перен.
Вбирати, засвоювати, сприймати
. Вони, як вівці з кошари, збились до того тину й, встромивши голови між залізні прути тину, жадно глитали ті згуки
(В. Винниченко)
;В ім'я тієї Романової мрії він глитав тую гірку, нестерпну кривду, аж захлинався, але глитав
(І. Багряний)
;//
Багато, захоплено читати
.Заглянеш до його в кімнату: сидить над книжкою, як муровина, непорушний, мовчки ниже рядки очима, ниже й ховає, глитає
(С. Васильченко)
.