ПРОХУРЧА́ТИ
, чу́, чи́ш, док.
1
. тільки 3 ос.
Док. до хурча́ти.
Звук рушничного пострілу прохурчав над водою...
(Олесь Досвітній)
;Прохурчало щось – чи то мотоцикл, чи то машина
(В. Нестайко)
;Ядра, прохурчавши над головами, впали на загони Бражника...
(В. Чемерис)
;З-поміж бур'яну знялася перепілка й важко з посвистом прохурчала в повітрі
(М. Івченко)
;Лелеки відпливли на крилах-веслах, качки прохурчали, сойка майнула рябими крильми, зозуля пронеслась. А ластівок скільки!
(Є. Гуцало)
.2
. що і без прям. дод., розм.
Сказати голосом, що нагадує хурчання
. Чорняве дівчисько пирснуло, грайливо притуливши кулачок до губів, а потім прохурчало .. типово по-американському: – .. Не переймайся!
(М. Кідрук)
;//
безос.
“Це, напевно, останнє побачення, – прохурчало в мушлі вуха. – Але ти знаєш, що це одна з твоїх фобій: втратити її назавжди”
(О. Ульяненко)
.3
. Похурчати (у 1 знач.) певний час
. Прохурчати хвилину-другу.