СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-15 (А-П'ЯТЬ)
?
ПРЕ́ЦІ́НЬ
, діал.
1
.
част. підсил.
Адже (див. адже́
1
).
Не можна сказати, щоби й вони його не любили!.. Прецінь Івась був їх дитина не менша других, прецінь ніколи їм не дігнав
[допік]
ні непослухом, ні прикрим словом
(І. Франко)
;
– Бабо! – гукав було за звичкою старий. – Ну, яка я тобі баба? – гнівалася стара. – Прецінь у мене є людське ім'я, пане гімназіальний професор!..
(Ю. Яновський)
;
– Як то не підуть?! Що то є – не підуть?! України хоче – а з повіту не піде? Прецінь то є військо! Як я кажу, щоби йшов – то мусить іти
(Ю. Горліс-Горський)
;
Не дикуни ж ми, щоб “зуба за зуба”. Прецінь у центрі Європи живемо. Та християнську мудрість сповідуємо
(Є. Дудар)
;
// 
Усе-таки
.
На Будзиновського не нарікаємо тому, що прецінь він з чогось жити мусить
(В. Стефаник)
;
Малгося .. белькоче щось невиразне й масне. На щастя, по-польськи. А я не зобов'язаний усе це розуміти, бо я ж прецінь грек
(Ю. Винничук)
.
2
.
присл., у знач. вставн. сл.
Між іншим
.
– То даруйте ж мені, товариші... То-то ж, прецінь, неможливо... То повинна ж бути якась субординація
(Остап Вишня)
;
– Якщо вам справді далеко, то давайте трішки посидимо, перепочинемо. – Нічого, я вже привикла .. – Прецінь, ви слушно сказали, привичка важить багато, – з радістю підхопив Стась
(О. Гуреїв)
.
3
.
спол. протиставний, також у сполуч. із спол.
а.
Проте, однак, зате
.
Я сидів на возі .. і весь дрожав
[дрижав]
з ляку перед власними мріями, а прецінь не міг від них відорватися
[відірватися]
(І. Франко)
;
Я замолоду був дуже бистрий, то вже за якісь пів години в найкращому гуморі зійшов на долину почекати Богдана, прецінь ми умовилися, що недовго там пробудемо
(Ю. Андрухович)
.