АБСОЛЮТИ́ЗМ

, у, ч.

Форма правління і державного устрою, за якої верховна влада належить одній особі – монарху

По всій Європі XVIII ст. поширювалися принципи та практика абсолютизму

(з наук. літ.)

;

Абсолютизм – остання стадія розвитку феодальної держави, що виник у період згасання феодалізму і зародження капіталістичних відносин, тобто в період пізнього Середньовіччя

(з наук. літ.)

;

У Франції абсолютизм досяг апогею свого розвитку при королі Людовикові XIV, який систематично втілював у життя свій принцип "Держава – це я"

(з наук.-попул. літ.)

;

Достатньо побіжно погортати підручник із всесвітньої історії, щоб переконатися, що всяке піднесення королівського абсолютизму незмінно супроводжувалося посиленням впливу й розширенням функцій секретних служб, встановленням жорсткого контролю за все новими сферами суспільного життя

(з навч. літ.)

Те саме, що абсолю́т 2

Поет доводить цю найголовнішу ознаку ночі

[німа ніч]

до абсолютизму знову ж через майстерно дібраний прикметник

(із журн.)

перен.

Влада однієї людини над іншою

– Абсолютизм у родині – се річ наймудріша. Думаєте, що в мене інакше? Моя воля – се воля всіх

(О. Кобилянська)

;

Але минули ті часи, коли Довбуш міг приказувати й його слово було закон. Всякому абсолютизмові приходять нарешті кінці – і наказ Довбуша замінюється порадою

(Г. Хоткевич)