СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-10 (А-О́БМІЛЬ)
?
АБСОЛЮТИ́ЗМ
, у, ч.
1
.
Форма правління і державного устрою, за якої верховна влада належить одній особі – монарху
.
По всій Європі XVIII ст. поширювалися принципи та практика абсолютизму
(з наук. літ.)
;
Абсолютизм – остання стадія розвитку феодальної держави, що виник у період згасання феодалізму і зародження капіталістичних відносин, тобто в період пізнього Середньовіччя
(з наук. літ.)
;
У Франції абсолютизм досяг апогею свого розвитку при королі Людовикові XIV, який систематично втілював у життя свій принцип "Держава – це я"
(з наук.-попул. літ.)
;
Достатньо побіжно погортати підручник із всесвітньої історії, щоб переконатися, що всяке піднесення королівського абсолютизму незмінно супроводжувалося посиленням впливу й розширенням функцій секретних служб, встановленням жорсткого контролю за все новими сферами суспільного життя
(з навч. літ.)
.
2
.
Те саме, що абсолю́т 2
.
Поет доводить цю найголовнішу ознаку ночі
[німа ніч]
до абсолютизму знову ж через майстерно дібраний прикметник
(із журн.)
.
3
.
перен.
Влада однієї людини над іншою
.
– Абсолютизм у родині – се річ наймудріша. Думаєте, що в мене інакше? Моя воля – се воля всіх
(О. Кобилянська)
;
Але минули ті часи, коли Довбуш міг приказувати й його слово було закон. Всякому абсолютизмові приходять нарешті кінці – і наказ Довбуша замінюється порадою
(Г. Хоткевич)
.