ПОКОСИ́ТИ
1
, кошу́, ко́сиш, док.
1
. що і без прям. дод.
Косити (див. коси́ти
. 1
1) якийсь часПідійшов до нього Марко, привітався. Попросив несміло: – Дайте-но, дядьку, покосити
(І. Цюпа)
;– Дайте мені грабки. – Хочете покосити? – здивувався Лаврін
(М. Стельмах)
.2
. що.
Док. до коси́ти
. 1
1; скосити що-небудьЧи я в полі не травиця була, Чи я в полі не зелена росла? Взяли ж мене покосили І на сіно посушили!
(з народної пісні)
;В полі покосили жито й пшеницю
(О. Іваненко)
;– Гречку в Києві, надісь, уже покосили? А картоплю ж – викопали вже?
(Б. Антоненко-Давидович)
.3
. кого, перен.
Скосити, знищити, убити всіх або багатьох
. Збройні сили України ліквідували російського генерала та покосили окупантів
(з газ.)
;//
безос.
А тут друга війна, оця, з фашистами. І знову всі пішли. І батьки, що по фінській вціліли, і сини, що вже підросли. Там їх і покосило всіх...
(В. Кучер)
.