ПО́КО́РМ
, у, ч.
1
. заст.
Те, що їдять і п'ють, чим харчуються; їжа
. Вже ж без покорму та не жити! От Коник і стриба до Мурав'я
[Мурахи]
(Л. Боровиковський)
;– Гой, козаченьку, пане ж мій, Який же буде покорм твій? – Будем їсти саламаху, Козацькую затираху
(Л. Глібов)
;Дай, земле, покорму
(М. Коцюбинський)
;– I покорм, i мед я даю, як велить княгиня
(С. Скляренко)
.2
. перев. по́корм.
Материнське молоко
. Через місяць після родин, без хліба і з нудьги, мати занедужала і в неї не стало покорму
(О. Стороженко)
;Жінка встала, пішла до тої печери, бачить – аж там двоє козенят манюсіньких, може, того самого дня вродилися .. Взяла вона їх ніжно на руки і почала годувати груддю, бо після недавнього родива мала ще досить покорму
(М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо)
.