ПОКОНА́ТИ

, а́ю, а́єш, док.

Сконати, померти, загинути (про всіх або багатьох)

Бодай наші вороги поконали до ноги

(П. Чубинський)

кого, що, рідко.

Те саме, що перемогти́.

Він добре знав, що в двобою можна поконати противника лише спокоєм і холодною кров'ю

(А. Чайковський)

;

Це сталося саме тоді, коли імператор Генріх поконав саксонських баронів, примусив їх укласти мир

(П. Загребельний)

;

– Вона

[любов]

поконає колись і ваше горде серце, і ви піддастеся їй!

(О. Кобилянська)

;

Не клич мене! Я мушу поконати свій біль і труд, бо серце каже з світлом поспішати між темний люд

(Уляна Кравченко)