ПОКОВТА́ТИ
, а́ю, а́єш, док.
1
. кого, що.
Одне за одним, по черзі проковтнути всіх або багатьох, все або багато чого-небудь
. Собака в одну мить поковтала їх
[птахів],
навіть не жувала(І. Нечуй-Левицький)
;Вона надумала золото поковтати, а потім будинок підпалити
(В. Підмогильний)
;Щука здохла від голоду. Й не поласувала рибками. Здихала, а їх не поковтала
(Ю. Мушкетик)
;– Цей кяфир
[кяфір],
здається, мав заховані десь золоті монети і, щоб не пропали, хотів їх поковтати, та ось одну ковтнув і мучиться(Ю. Покальчук)
.2
. чого.
Ковтати що-небудь якийсь час
. Порфирій Іванович не зловживав його
[Бурди]
терпцем і, поковтавши два дні .. аспірин, брав свою гвинтівку й, кректячи, йшов на варту(Б. Антоненко-Давидович)
;Скільки з'їв Омелько ліків, скільки поковтав
(П. Глазовий)
;Потім він .. випив міцної кави для бадьорості. І Тимкові дав поковтати, посмакувати
(Ю. Логвин)
;– Ви могли б задовольнити свою цікавість, поковтавши сьогодні тисячолітнього пилу там, де ковтав його я
(П. Загребельний)
.◇
(1)
Язики́ поковта́ти
– замовкнути (про всіх або багатьох)
.– А батько терпить-терпить оте материне бурчання, аж доки не увірветься йому терпець: – Хтось же мусить сказати
[правду],
а то сидять всі мов язики поковтали!(М. Циба)
;– Слухайте, Чулак, а чого це наші сьогодні наче язики поковтали?
(П. Запаренко)
.