ПОКЛЮВА́ТИ
, юю́, ює́ш, док., що.
1
. Склювати все або багато чого-небудь
. – Ти не знаєш, хлопчику, де взялися пташки, шпаки і синички, – вони геть-чисто всі кубельця гусені на моїх яблуньках поклювали
(Остап Вишня)
;Вже поклювали все насіння у нього
[соняшника]
горобці давно(В. Сосюра)
;Став він
[зайчик]
півня підкликати: – Треба шашіль поклювати!(І. Нехода)
;У нас її
[ікру]
.. не поклює птах(І. Багмут)
;Хлопець пройшов соняшниками з обмотаними чорним ганчір'ям головами, щоб горобці не поклювали, дійшов до кінця межі й зник між вербами у лозах
(М. Малиновська)
;//
безос.
Закинув другу вудку .. І знову поклювало, і знову блиснула рибина
(Григір Тютюнник)
.2
. Клювати (у 1, 2 знач.) якийсь час
. Пролопотіла по лататті водяна курочка, зупинилась, поклювала щось .. і знову пострибала в ситняк
(Ю. Мушкетик)
;Вона годувала курят, так мило ціпоніла
[казала “ціп-ціп”]
до них, що я ладен був сам стати когутиком, аби поклювати з її жвавих рученят(М. Дочинець)
;Я могла чемно відповісти, що обожнюю голубів, .. що сама готова стати одним із них, аби поклювати ті крихти
(І. Роздобудько)
;Коли менi був один рiк, мене поклювало стадо гусей
(В. Сосюра)
.