СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-14(А-ПРЕФЕРЕ́НЦІЯ)
?
ПОКЛИКА́ТИ
, а́ю, а́єш, недок.
1
.
що і без прям. дод.
Те саме, що вигу́кувати.
Кличе
[козак],
добре покликає: “Ой, ріки .. ви, ріки низовії, Помошниці
[помічниці]
дніпровії! Або мені помочі дайте, Або мене з собою візьміте!”
(з думи)
;
А вколо, як музики, – Гурти пташок дзвінких. І кожна ж то співає, І кожна поклика: “Ой небо, ой безкрає, Ой річка, ой ріка!”
(М. Рильський)
.
2
.
кого, на кого і без дод.
Звертатися до кого-небудь, кликати когось
.
На турків-яничар, на бідних невольників покликає
[Алкан-паша]: –
Турки, – каже, – турки-яничари, І ви, біднії невольники!
(з думи)
;
“Брате милий, брате-соколоньку, Ти покинув сестру-сиротоньку, А я ходжу – покликаю, Як зозуля в темнім гаю: Ой, вернися з далекого краю!”
(Ю. Федькович)
;
Забриніть
[пісні],
задрижіть, полетіть І пірніть у криштальну блакить, У ясну, І заснулих людей ви будіть, Покликайте усіх вдалину, Вдалину!
(М. Рильський)
;
“Ой, пішов ти в море, Мусієчку, – голосила вона мовчки, – та й слід твій солона вода змила. Та коли б я знала та бачила, я б той слідок долонями прогортала та до берега тебе покликала”
(Ю. Яновський)
;
// 
Згадувати когось, відзиватися про когось
.
Їх стали люде знати, добрим словом покликати
(Сл. Б. Грінченка)
.