Стоїть як скам'янів, та побілів-побілів. І вже не скоро, дивлюсь, поклигав кудись, як неживий

Сеспель вийшов з лікарні, похнюпившись поклигав вулицею. Нічого втішного йому не сказали

– Мороза при мені вбило, – чулося в гурті поранених біля колодязя, куди, спираючись на дрюк, поклигав Духнович

– Зажди до ранку! Приїдуть уранці хлопці – вони тебе і напоять, і нагодують! .. З цими словами він поклигав до будинку

Обидва, – покалічений, .. підпираючись моїм дубчаком, малий з кошиком риби, – поклигали на село