ПО́КІЛЬ
, присл., спол., розм.
Те саме, що по́ки.
А покіль що – повернем річ на Квіти
(Л. Глібов)
;[
Олекса
:]
Дівчатам покіль що нічого не кажіть, а то і гульня буде смутною(С. Васильченко)
;– Їж, покіль є що їсти!
(М. Коцюбинський)
;Цар йому на тому слові: “А ходіть, покіль здорові!”
(Л. Первомайський)
;Ти
[Янка Купала]
будеш жить, покіль твої пісні Лунатимуть над рідною землею(С. Крижанівський)
;Не зникне уже ні барвінок, ні рута, покіль є земля і небесна блакить
(Д. Білоус)
;Покіль добирався до нас тихою водою Дніпра-Славути човен перевізника, я вмивав лице своє
(Г. Тарасюк)
;Ой стій же ти, коню, Та не тупай ногою, Да покіль поговорю Да я з рідною сестрою!
(з народної пісні)
;Треба прилаштуватися по спеціальності
[за спеціальністю]
, покіль усе трохи вгамується(П. Загребельний)
;Покіль будуть бариші, не стане в баби душі
(прислів'я)
;Їм я квашу солоденьку; Здумав загадку стареньку; Покіль другу скомпоную – Розгадайте перше цюю
(Л. Глібов)
.