ПО́КИ́ДЬОК
, дька, ч.
1
. перев. мн.
Непридатний для використання, непотрібний залишок чого-небудь, мотлох, стара річ і т. ін
. [
Палажка
:]
А покажи лишень! [
Тишко
:]
Та кажу ж вам, що утиль... Покидьок... [
Палажка
:]
А куди ж ти його несеш?(Я. Мамонтов)
;Альоша підвівся, побрів байдуже за Чорним, що навдалу ішов шукати якогось пожитку, вибираючи ті місця, де, на його думку, можна було знайти хоч будь-який покидьок
(І. Микитенко)
;Перед кожною садибою гнили могили смердючих покидьків, де гарчали і гризлися собаки і гули хмари мух
(З. Тулуб)
; * У порівн.
– Мабуть, десь під тином доведеться пропасти: усім чужа, нікому не потрібна, як той покидьок
(Панас Мирний)
.2
. перен., зневажл.
Морально розкладена людина, декласований, злочинний елемент суспільства; непотріб, негідь, потолоч (у 2 знач.)
. [
Сторож
:]
Чи давно покидьком був [Вишкварка],
а тепер ба – шинк свій, .. землю вже купив!..(Б. Грінченко)
;Антон фактично вийшов на вбивцю каскадера, знав – покидьок останнiй, закiнчений, тому совiсть його не мучила
(А. Кокотюха)
;//
Уживається як лайливе слово
.– Сволота! Покидьок! – бушував Геллерфорт. – Ні чорта не взнав
(А. Хижняк)
;– А мій чоловік – мерзенний покидьок!
(О. Авраменко, В. Авраменко)
;– Та ти страху не маєш, покидьку! – шаленіє ніжний тато
(Люко Дашвар)
;Дивився на мене своїми шоколадними оченятами, малий покидьок
(Л. Денисенко)
.(1)
По́ки́дьки (діал. відпа́дки) суспі́льства
– декласовані, деморалізовані елементи
.Художній малюнок із життя тих подонків та відпадків суспільства .. під рукою Винниченка .. став першим його тріумфом
(І. Франко)
;Були всі ці агенти європейці, здебільшого португальці. То були пройдисвіти різного ґатунку, злочинці, збіглі каторжники, одне слово, покидьки суспільства
(П. Соколовський, пер. з тв. Г. Гарсії Маркеса)
.