ПОКИ́ВУВАТИ

, ую, уєш, недок.

Злегка кивати (на знак згоди, співчуття і т. ін.)

Жінка Шакули Уляна .. виливає свою журбу й злість сусідці, що стоїть .. коло печі, підперши голову рукою, й покивує головою на слова Уляни

(М. Коцюбинський)

;

Коляда тупо мовчав, тільки покивував довбешкою, схвалюючи кожне слово свого старшого товариша

(П. Загребельний)

;

Михайло Хмель чемно покивував патерові головою, син же не оглянувся ні разу

(Р. Іваничук)

;

– То, кажеш, дочко, таки присилувала його, поїдете? – перепитувала Січавичка і схвально покивувала маленькою голівкою, мов та зозуля

(В. Шкляр)

;

Робити легкі ритмічні рухи (головою)

Василь сидів, не говорячи й слова, та покивував головою, мов сонний

(І. Франко)

;

Вiн височiв над сусiдами, всмiхався i потiшено в такт покивував своєю величезною головою

(О. Мокровольський, пер. з тв. У. Коллінза)

;

Помахувати чимсь

Мальви заглядали крізь вікна досередини цікаві, що там сталося, і соняшник жовтий покивував великим лобом

(Б. Лепкий)

;

Мадам Какаду, перевернувшись хвостом донизу, тільки покивувала своїм величезним білим чубом

(В. Нестайко)

;

Легкими рухами голови кликати кого-небудь

– Галю, сюди! Галю, мерщій сюди! – і покивує, і поморгує Івась

(Панас Мирний)

;

на кого.

Привертати чиюсь увагу до себе, очікуючи певних дій, послуг і т. ін. або спонукаючи до чогось

Вбираючи на себе пишні шати, пан обозний поглядав вздовж дороги, погейкував на слуг, покивував на старшого джуру, сивісінького вже діда, що раз по раз витирав обозному з лисини піт

(О. Ільченко)

Легкими рухами голови вказувати на кого-, що-небудь, здебільшого з осудом

Не найшлося місця тільки для студента, хай постоїть, щоб не був такий розумний, прийшов між люди безштаньком, та ще й покивує на їхній напис над віконцем

(О. Гончар)

;

На початку слідства він іронічно покивував на своїх колег з обласного КДБ, у відомстві яких я був до цих пір, зокрема на майора Коваля, що вони, мовляв, проводячи обшук, нічого у мене не знайшли

(В. Рубан)