СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-14(А-ПРЕФЕРЕ́НЦІЯ)
?
ПОКИВА́ТИ
, а́ю, а́єш, док.
1
.
На знак вітання, згоди, співчуття і т. ін. кивнути кілька разів (перев. головою)
.
Знову починається війна з турками, й запорожці мусять іти разом із державним військом, але старі січовики сумно покивали сивими чубами
(А. Кащенко)
;
Хто погляне на стіни, величні колись, Покиває сумний головою
(Леся Українка)
;
Втерявши надію як-небудь розворушити сусіда, старшина зітхнув, покивав головою й став виймати люльку
(С. Васильченко)
;
– Голодній кумі хліб на умі, – по-батьківськи співчутливо покивав комбат, поглядаючи на тоненьку, обкидану білим пушком шию радиста
(Є. Доломан)
;
– Добре, добре, як волить Великий князь! – покивав довгим носом юдей
(І. Білик)
;
// 
Помахати чимсь
.
Собаки бачать, що баба не з дуже боязких.., та й не рвуть її, а тільки покивають хвостами та й підуть геть
(Дніпрова Чайка)
;
Батюга покивав .. рукою: – Будьмо знайомі!
(Я. Гримайло)
;
– От не знав досi, що й свинi мають душу, – пiдсiк тато дядька Трохима i покивав рукою тiтцi Дарцi
(М. Стельмах)
.
2
.
на кого, що і без дод.
Декілька разів кивнути головою, рукою і т. ін. у бік кого- або чого-небудь, вказуючи на нього, здебільшого з осудом
.
Хай сусідки Дивляться й регочуть: Поморгають, покивають Та й пересокочуть
(П. Гулак-Артемовський)
;
– Якось нас із Оленкою побачив біля перелазу Яків і жартівливо покивав пальцем: – Оленко, не зажартовуй з Іваном
(Ю. Мушкетик)
.