ПОКВА́ПЛЮВАТИ
, юю, юєш, недок., ПОКВА́ПИТИ, плю, пиш; мн. поква́плять; док., кого, рідко що і без прям. дод.
Спонукати кого-небудь робити що-небудь швидше; підганяти (у 1 знач.); квапити; прискорювати що-небудь
. – Чого ж замовк? – покваплював єпископ. – Панну Кармелу збираються вкрасти
(О. Ільченко)
;Від бочки сильно пахло нагрітою смолою, і Вертутій покваплював тих, що підходили
(В. Близнець)
;– Понесу сніданок нашим заступникам, а то вони натрудились... – Неси швидше, мамо, – поквапила її Орися
(М. Старицький)
;До лабораторій він забігав лише для того, щоб поквапити Лару
(Ю. Шовкопляс)
;Трамвай домчав її
[Олесю]
до Валової; відтак поквапив до бігцю проливний дощ(Р. Андріяшик)
;Кленучи й себе, й ту силу, що поквапила йому руку, не давши путньо прицілитись, Тимна пішов назад до поваленого граба
(І. Білик)
.