ПОКВА́ПЛИВИЙ
, а, е.
1
. Схильний квапитися; який поспішає зробити щось; якому властива квапливість, поспішність; поквапний (у 1 знач.)
. Вона щиро любила свого чоловіка і знала, що він за своєю бідністю зовсім не поквапливий коршмаря запомагати
(І. Франко)
;І півень так непевно кукурікнув, Мов проковтнув той перший грому вдар, І плащ нап'яв поквапливий поштар, Хай хоч потоп – а ждуть його у вікнах
(В. Бичко)
;Мій співрозмовник виявився надто поквапливий, тому твердження його не лише занотовував, а й згодом перевіряв
(з мемуарної літ.)
.2
. Сповнений квапливості; в якому виявляється квапливість; який відбувається, виконується, робиться квапливо, з поспіхом, поквапний (у 2 знач.).
Мимо каюти хутко прогупали чиїсь поквапливі кроки
(О. Донченко)
;Тільки що взяв перо, вчув поквапливу тверду вояцьку ходу важко обутого дужого чоловіка
(Н. Королева)
;Він не мусить поспішати робити поквапливі висновки
(І. Багряний)
;Поліцейський слухняно козирнув, повернувся й побіг до загородження. На ходу він робив якісь поквапливі знаки
(В. Владко)
;Упершись у співбесідника нездвижно наставленим зором, він нам розпочав свою повість, поквапливу і нервову
(М. Бажан)
;Маріо зробив кілька кроків назад. Позаду почулись важкі поквапливі кроки
(С. Жадан)
.