ПОКАЯ́ННИЙ
, а, е.
Який містить у собі покаяння; сповнений каяття
. Я обіцяв конче щось дати для одної з перших трьох книжок журналу – і, звичайно, нічого не дав. Доведеться писати покаянного листа
(М. Коцюбинський)
;Дід нишком покаянний псалом шепотів
(Б. Лепкий)
;Панич читав, читав і читав святу книжку. З покаянних канонів він перейшов до хвалебних акафістів
(А. Кримський)
;Він уперше приходить до дружини і тихим, проникливим голосом промовляє до неї. Це справді покаянна промова
(В. Лис)
;//
Який виражає або свідчить про покаяння, каяття
.Він схопився й склав долоні на грудях, як на молитві, маючи вид смиренний, покаянний, ніби він ішов на сповідь
(І. Нечуй-Левицький)
;[
Річард
:]
Та невже він дума, що я просив би вибачення в нього? [
Джонатан
:]
Він покаянних слів не зажадає(Леся Українка)
;//
Перейнятий покаянням, каяттям
.Незважаючи на сильну зливу і натовп цікавих, біля фонтана стоїть на колінах покаянний Герман із величезним, таким, що ледве втримує його в обіймах, оберемком якихось жовтих квітів
(Н. Сняданко)
;//
у знач. ім. покая́нна,
ної,
ж., юр.Документ, який свідчить про визнання власної вини
.Був, правда, шанс: написати покаянну, підписати листа із засудженням, опублікувати в газеті, та Полтаві й це не підходило
(А. Кокотюха)
.