СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-14(А-ПРЕФЕРЕ́НЦІЯ)
?
ПОКАРЛЮ́ЧЕНИЙ
, а, е, розм.
1
.
Дієпр. пас. до покарлю́чити.
Чого се старий, покарлючений старістю дід цілісінький день під тополями мовчки сидить або іноді щось там белькоче та тихо кива головою?
(Дніпрова Чайка)
.
2
.
у знач. прикм.
Який має звивини, закрути, вигини і т. ін.; нерівний
.
Рука була вся чисто в зморшках, горбиках, покарлючена, але така хороша
(В. Винниченко)
;
Вулиця наша, насправді, вузенька ще й покарлючена
(М. Стельмах)
;
Росли там покарлючені дубки
(П. Загребельний)
;
Бачить Тимко зліва, як жовта, мертво покарлючена смуга ялиць без глиці оточує зелену решту лісу
(Н. Бічуя)
.