ПОКАРБУВА́ТИ
, у́ю, у́єш.
1
. кого, що.
Док. до карбува́ти 1, 2, 4, 5
. Покарбував, мов пугою по воді
(Номис)
;Ноги мав теж порубані, як те дерево в лісі, що його покарбував лісник
(Б. Лепкий)
;Війна покарбувала всю землю глибокими окопами, дротами – страшно було й глянути
(з мемуарної літ.)
;Корабель кращий на тім боці, де Торберг покарбував його
(І. Франко)
;Викував її
[чарку]
і покарбував сам старий Шрамов незадовго до своєї смерті(В. Кучер)
;Кисіль таке був позаводив, що аби прибіг окружний – вже без битого на селі не обійдеться: коли не зуби кому насталить, так спину підпереже, а то й нижче пояса покарбує! – цур йому, – бридко й згадувати!
(О. Кониський)
;– Нам тільки протриматись до приходу Білого з Малим або Ісаєва, а тоді ми їм
[туркам]
покарбуємо спини так, що й рідна мати не пізнає(С. Добровольський)
;Трапилось нечуване на Січі: козак канівського куреня Остап завів з ним сварку, бійку і ще й покарбував ножем
(П. Панч)
.2
. Перетяти (у 2 знач.) поверхню шкіри (про зморшки, шрами, рубці і т. ін.)
. Той бережно узявся за пальчики і, прихилившися, роздивлявся долоню, ті невеличкі борозенки, що покарбували її
(Панас Мирний)
;Одна зморшка покарбувала перенісся
(Ю. Бедзик)
.