ПОКА́РА
, и, ж., поет., книжн.
Те саме, що покара́ння.
Покари повної настав жаданий час! Не пощербився меч, і світоч не погас, Вершить свій правий суд свята людська скорбота!
(М. Рильський)
;Покари позбавленням волі більшовикам було мало, тому художникові не дозволяли й малювати в таборах
(М. Андрусяк)
;Ген-ген обкрадена церква блакитними стінами сяє над селом: наче голос високого й гнівного неба, що шле їх на помсту й покару
(Є. Гуцало)
;Сама
[Мотя]
була рада зустріти Ганну, до якої вже встигла звикнути, навіть полюбила її і ставилася до неї стримано лише в амбіції, в покару за виявлену нещирість(В. Козаченко)
;Він сів у крісло і, дивлячись на Швейка, роздумував, як йому приступити до покари
(С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека)
; * У порівн.
Притиснувши хвоста, як шаблю, до кривих ніг, собака Копитків сховався у буді. В чорному кожусі навиворіт Саверій насувався, як покара
(М. Малиновська)
.