ПОКАЛЯ́ТИ
, я́ю, я́єш, кого, що, розм.
Док. до каля́ти.
– Спасибі вам, добрі люди, Що ви серце мали, Що ви в кровлі
[крові]
мого батька Рук не покаляли(С. Руданський)
;– Ти не дивись, що забродивсь, аби халяв не покаляв! – скрикнув він, тупнувши ногою
(Панас Мирний)
;– Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити! – ляснула Мотря. – Авжеж, велика пані. Покаляєш, княгине, золоті підківки, – сказала Мелашка
(І. Нечуй-Левицький)
;Не хочу покаляти Честь багатирськую свою
(І. Котляревський)
;Ніхто з козацтва не покаляв тої золотої слави – ні козак Байда, .. Ні Самійло Кішка
(П. Куліш)
.◇
(1)
Покаля́ти ру́ки (ру́чки, ру́ченьки)
– зіпсувати, понівечити руки брудною або важкою роботою
.В найми іди на старість літ .. і дочку свою, пишну панночку, веди за собою; хай лишень .. помаже-покаляє свої білі рученьки
(Панас Мирний)
.